Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.

                      Є закони природи незмінні
                      Для людей, для птахів, для тварин.
                      Ви простіть нас байдужих, ми винні,
                      Будем ми ще старими, як ви.

      Цими словами розпочалась відкрита виховна година година у 9 класі під назвою «Роки людині до лиця»

         В швидкому кругообігу життя молодих людей та в сірих, одноманітних буднях старості немає нічого спільного.  Частенько з вуст людей похилого віку можна почути «Я з іншої планети…На картах небесних тіл ця планета не позначена, але вона існує. І в свій час кожен із нас, залишаючися жителем Землі, ступає на цю планету. Називається ця планета Старість. Час там протікає повільно - з довгими безсонними ночами.
Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів.

Тому метою заходу було: Виховувати повагу до людей похилого віку, любов і шану до бабусь і дідусів, увагу до одиноких, самотніх жителів, почуття доброти та милосердя.
 Рясним слізьми, через сумні рядки віршів, простелилися трагічні долі матерів, бабусь та дідусів. Чому ми забуваємо зайти до бабусі, запитати як здоров’я у дідуся, побажати гарного дня матусі? Невже  для цього потрібно когось втратити, потрапити в проблемну ситуацію? Звучали риторичні запитання…

 Висновком  для всіх присутніх стали слова:

Хай же старість буде не прокляттям, а ще однією сходинкою в майбутнє, щоденною щасливою ранковою зорею, дзвінкими дитячими голосами, які навперебій розповідають про любов та ласку, ще одним днем пошуку істини, ще одним…

Щасливі ті літні люди, які мають люблячих , дітей та онуків і оточені їхньою увагою. І саме тому ми повинні частіше звертати увагу на таку тематику виховних годин.
                                                                                                                          Грама Наталія