Моя Україно,

Я чую твій голос,

Пшеничний твій колос

У душу мені засіває зерно,

Моя Україно,

Колиско – калино,

Пізнати тебе мені щастя дано.

            Такими словами  у Борівській школі  розпочався відкритий виховний захід у 5 класі.  На  цей патріотичний  захід   " Вони пішли у вічність, щоб Україну зберегти"  були запрошені  учні старших класів та педагоги школи. Великим, глибоким, а головне щирим патріотизмом були сповнені слова ведучої, класного керівника 5 класу Лейченко Людмили Петрівни, яка закликала  всіх згадати у своїх молитвах та вшанувати пам’ять героїв Небесної Сотні та бійців, що загинули у зоні проведення АТО, хвилиною мовчання. 

            Небесна сотня – це представники усіх регіонів України різних за своєю національністю віком освітою сімейним станом які поклали своє життя за майбутнє нашої держави. Неоголошена війна. Це не тільки бойова операція для учасників АТО це страшні будні для мільйонів українських сімей які залишилися без господарств без чоловіків без батьків без синів. Вони пішли боронити нашу незалежність. Приємним сюрпризом стала зустріч школярів та вчителів Борівської ЗОШ І-ІІ ст. із Олександром Анатолійовичем  Безгачевим  який приїхав у короткотривалу відпустку з АТО.   Олександр розповів учням як їхній 41 Окремий Мотопіхотний  батальйон захищає мир та спокій нашої держави. У спілкуванні зі старшокласниками Олександр розповів про найрізноманітніші ситуації, в яких йому доводилося потрапити за цей період часу; про умови проживання. Розповів про дружбу яка так необхідна на цій війні. Також показав фото своїх друзів – вояків які теж боронять нашу країну. Бесіда була дуже цікавою але найцікавішим було те коли Олександр запропонував поміряти бронежилет і каску шлем.

           Всі учні із задоволенням міряли і фотографувалися на пам'ять про цю зустріч. Учні не могли зрозуміти як можна носити на собі такий тяжкий бронежилет а особливо ще при бігу у надзвичайних ситуаціях. На всі запитання учні отримували вичерпну відповідь від Олександра. Присутні  подякували нашому герою за мирне небо і побажали якнайшвидше повертатись додому, до дому  з ПЕРЕМОГОЮ! По закінченню зустрічі школярі ще довго не хотіли прощатися із НАШИМ ЗАХИСНИКОМ.    Учні самостійно дійшли висновку, що допомогти армії, нашим бійцям може кожен, хто має в серці бодай трохи любові і здатен нею поділитися. Адже матеріальні речі – суттєві, проте значно вагомішим є те, що у кожного а душі! Просто потрібно мати бодай крихту любові – до Батьківщини, до ближнього, любові до життя... Діти були вражені. . Коли підійшов час прощатися учні побажали повертатися живим і передали листи його друзям в АТО зі своїми побажаннями.

Ми йому бажаємо лише успіхів на полі бою та скорішого повернення додому!

Переживаємо! Молимось!