Вчорашній день для вчителів та учнів Борівсьгого НВО і для всіх жителів нашого села був трагічним й водночас героїчним. Проводжали в останню дорогу нашого випускника, а тепер вже одного із захисників Небесної сотні Андрія                                                              Позняка. 

Памяті Андрія Поздняка присвячується

Сльоза стікає краплею дололу.

Не знаю як сказати стільки слів......

А я хотів, матусенько, додому, 

Тебе я обійняти так хотів.

Але, мабуть, судилось так, так треба...

 Не думав, що зустрінусь з смертю в мирні дні

Ти подивись, ріднесенька, у небо

У нього очі сині , як мої.

Як на душі нестерпно й гірко стане,

А гострий смуток душу обпече.

Й тоді не плач і  не сумуй, не треба, 

Не залишаю наодинці я тебе.

Бо посміхнуся, мамо, із зірниці,

Почуєш тихий шепіт із дібров....

Пробач, ріднесенька, вже дзвін у небо кличе.

Лиш головне, щоб ворог не зборов.

Зітри сльозу, не плач, прошу не треба

Я не хотів...Я мусив так... Прости.

Небесна сотня вже чекає в небі.

Ми на сторожі з вами навіки....

                                                                               Шеремета М. С., вчитель української мови та літератури

.